Б.-І. Антонич - український поет із Лемківщини

Download
Сидорович Л.В. Б.-І. Антонич Вих.захід.2
Microsoft Word Document 67.0 KB

Святково прибраний зал. Портрет Б.-І. Антонича прикрашений рушником, поряд – китиці червоної калини. Виставка збірок і монографій про поета.

        
Учитель. 5 жовтня 2014 року виповнюється 105 років від дня народження талановитого, але незаслужено забутого сина України – Богдана-Ігоря Антонича. Його поетична творчість є вагомою частиною не тільки української, а й європейської літератури і культури, бо вона несе у світ українське світосприйняття.
        
На жаль, поетові судилася дуже драматична доля, причому не тільки в тому, що помер Антонич у 28 - розквіті років і яскравої обдарованості. Головна трагедія поета була в повному замовчуванні його творчих надбань, яке тривало набагато довше, ніж він прожив.
         Упродовж сотні літ він губився і не раз був віднайдений. Навколо його імені творяться міфи, і кожен намагається розгледіти в обличчі поета, який жив колись у Львові, свого Антонича. Для одних Богдан–Ігор постає в образі скромного хлопчини, вченого–самітника, інші уявляють його як богемного митця. Зі слів самого Антонича ми точно знаємо, що він водночас «хрущ на вишні», «мудрий лис», «закоханий в житті поганин», «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «рушниця, радістю набита».


Декламатор.
Співучі двері, сивий явір,
старий, мальований поріг.
Так залишилися в уяві
місця дитячих днів моїх,
так доховала пам’ять хлопця
затьмарені вже образи,
такий обмежений став обсяг
тієї пісні, що дрижить,
яка зворушенням хвилює,
та все ж без зайвої сльози
пейзажі споминів малює.
І хочу знову пережить
хлоп’ячі радощі та бурі.
Швидкіш струмує в жилах кров,
і сяють щастям очі хмурі,
в долоні легшає перо.
Тут сиве небо й сиві очі
у затурбованих людей.
Сльота дуднить і шиби мочить,
розмови стишені веде.
Під сивим небом розстелилась
земля вівса та ялівцю.
Скорбота мохом оповила
задуману країну цю.
Як символ злиднів виростає
голодне зілля — лобода.
Відвічне небо і безкрає,
відвічна лемківська нужда.
 (Б.-І. Антонич, «Елегія про співучі двері», зі зб. «Три перстені»)


Ведучий. Богдан–Ігор народився в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (сьогодні це територія Польщі).  Саме тому не можна не згадати, що 9 вересня було відзначено ще одну сумну дату – 70 років від початку депортації мешканців Лемківщини, Надсяння, Холмщини – споконвічно українських земель – на територію України. Там з діда-прадіда жили українці. Антонич писав, що «місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з–над Парижа, Варшави чи Москви.  Вірю в батьківську землю і в її поезію».

Ведуча. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту, що на Лемківщині. На жаль, сьогодні  цього села, як десятків інших,  немає на карті: людей переселили, хати зруйнувалися, залишилися хіба що кам`яні хрести на могилах.

 

Декламатор.

СЕло мОє лемкІвске…
Батьківське і дідівське.
Де на карті шукати?
Ані сліду не знати...

Ні городів, ні хижі.
Ні садочку на межі.
Лиш надгробки цвинтарні
Попід небом безхмарним...

Заросло, забуяло,
Бур`яном повкривало.
Де могилам вклонятись?
Зі землею зрівнялись.

Висихають дерева,
В
`януть трави і квіти.
А вмирають як села?
Як зникають зі світу?

Чи болить їм? Чи тисне
Під грудьми від розпуки?
Чи згадають, що лемки,
Наші діти і внуки?!

Доки ми пам`ятаєм,
Не допустимо смерти.
Липовець і Черемха
Не посміють померти.
(Автор Леся Сидорович.  Дозволю собі зазначити, що із
того ж села походить мій дідо, Петро Вар’янка, там народився і мій батько)


Ведучий. Прізвище його родини було Кіт. Коли народився Антонич, батько, сільський греко-католицький  священик Василь Кіт,подумав, може, не годиться таке прізвище для дитини. Хрестив у Андрея Шептицького і сказав йому, що хотів би змінити прізвище. Шептицький запитав, яке ім’я мав батько Василя Кота. «Якщо Антон, то будьте Антонич», — нарік Шептицький. Прізвище поміняла вся родина.
 Ведуча. Тим часом хлоп
`я «зі сонцем у кишені» підростало, вбирало в себе всю красу рідної землі, любило й розуміло природу.


Декламатор.

Весна - неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село, в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі
слов'янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!

(Б.-І. Антонич, «Зелена євангелія», зі зб. «Три перстені»)


 Ведучий.  Упродовж 19201928 навчався у гімназії гуманітарного типу в Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови», - згадував М. Кудлик, однокласник Антонича. Він спілкувався лемківським діалектом, але це українська мова.

Ведуча. Уже гімназистом хлопець перечитав усіх тодішніх лауреатів Нобелівської премії, багато творів української та польської класики, мав власну бібліотеку. Його улюбленим поетом був Омар Хайям, «що в чарці поезії холодив розпечені уста», Уїтмен навчав його любити листя, трави.

Декламатор.
Корови моляться до сонця,
що полум'яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.
Широке конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.
(Б.-І. Антонич, «Село», зі зб. «Три перстені»)

 Ведучий. В Україні цього поета до 60-х років ніхто не знав. У той час, коли офіційна поезія була публіцистичною, пафосною, в Антонича була образність, яскравість, ідея єдності землі.
Ведуча.  У 1964 році на зразок київського клубу творчої молоді було створено львівський «Пролісок». М Ільницький,  Ю. Брилинський, Б. Козак, Б. Ступка, який тоді грав у театрі імені М.Заньковецької, зробили літературний вечір Антонича, з якого почалося відкриття його імені.


Декламатор.
Я маю дім, при домі сад,
ліричні яблуні у ньому.
Мов свіже молоко – роса,
розваги мед мені палкому.
Мов капелюх, квітчастий дах,
і дім мальований, мов скриня.
Злодії ходять по садах
крізь перелази та вориння.
Обгородити треба конче,
покласти мур з каміння й сну.
Росте в мойому саді сонце –
похмільна квітка тютюну.
Виходжу в сад і юне серце,
незаспокоєне й невтишне,
окрилюю зеленим скерцом
розспіваної тужно вишні.
Виходжу в сад, як сонце гасне
і вечір, мов струна, тремтить.
Життя звабливе і прекрасне
в одній хвилині пережить!
Виходжу в сад, слова зриваю,
дерев натхненних щедру дань.
Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаю
красі нестямній в очі глянь!
(Б.-І. Антонич, «Елегія про перстень пісні», зі зб. «Три перстені»)

 

Ведучий. Антонича почали видавати з 1966 року. Першим у Пряшеві упорядкував і видав зібрання творів «Перстені молодості» Мікулаш Неверлі. Наступне видання вийшло у 1967 році у Нью–Йорку під редакцією Святослава Гординського і Богдана Рубчака. Цього ж року в Україні Д.Павличкові вдалося видати книгу творів «Пісня про незнищенність матерії».

 Ведуча. Але резонанс був настільки сильний, що це налякало чиновників, і поета знову почали замовчувати на цілих 20 років.

Декламатор.
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

(Б.-І. Антонич, «Вишні»,  зб.
«Зелена Євангелія»)

Ведучий. Погодитеся, це не просто поезія – це музика в слові. Мабуть, саме тому творчість Антонича надихає багатьох і сьогодні, а ті хрущі з вишень, серед яких був і


сам  Богдан-Ігор, бентежать їх фантазію.

Декламатор.
Наповнила, залила, затопила
Вишнева повінь вулиці й двори.
Її враз підхопили дужі крила –
Хрущі, мій Боже, линуть догори!

Засліплені любов`ю чи коханням,
Не бачать аніяких перепон.
І будуть смакувати аж до рання
Весни п`янкої неймовірний сон.

 

Маленькі і невтомні бомбардири
Гудуть, стрекочуть, падають, летять.
На яблуні, на груші і на сливи
Іде до бою незчисленна рать.

Ще все довкола свіже і зелене,
Ще сплять на хмарі весняні дощі.
Ще, може, прилетять сюди до мене
Шевченка чи Антонича хрущі...
(Леся Сидорович)


Ведучий.  М. Ільницький монографію про поета написав у 1967 році. Через політичні зміни вона пролежала до 1991 року.  У 1989 році  він разом із Романом Лубківським видав спогади про Антонича «Весни розспіваної князь».
Ведуча.
У європейський контекст Антонича вперше ввів Олександр Флакер із Хорватії. Україніст Орест Зілинський із Праги перший поставив питання про другу дійсність поезії Антонича, порушив проблему поета як міфотворця. Так Антонич увійшов у свідомість як поет європейського формату. Його можна ставити в один ряд із Лоркою та Рільке.
Ведучий. Безперечно, Антонич був освіченою людиною, але він був із Лемківщини.
Мало кому вдавалося перебороти діалект, тим паче лемківський. Навіть Франко-поліглот писав по-бойківськи.  Та наполегливому хлопцеві завдяки постійній роботі зі словом це чудово вдалося.

Декламатор.
Навчися  в  теслів  ремесла,  
навчись  тесати  слово.  
Весна  лірична  відплила,  
теслярське  літо  знову.  

Горю  молитвою  сокири,  
ношу  із  срібла  строфи.  
Летять  слова  в  співучий  вирій  
під  неба  синім  мохом.  

(Б.-І.Антонич. «Наука»)

Ведучий. Із 1928 року юнак почав вивчати славістику у Львівському університеті, де навчалося всього десять відсотків українців, решта — поляки та євреї. Антонич хотів опанувати українську літературну мову, створену письменниками, хотів, щоб його творчість була доступною і зрозумілою всім українцям.
Ведуча. Так він став учасником гуртка україністів, створеного студентами слов’янської філології. Лемківський діалект має закріплений наголос, як і в польській.
Вивчаючи українську, він ставив наголоси на слова, щоб звучали правильно. Врешті почав писати чистішою українською, ніж галичани. Він  розумів важливість літературної мови, але не відкидав і діалектних скарбів.


Декламатор.
Давно було це. Час летить невпинно,
Стирає села із земних твердинь.
Дітей втрачаєш, ненько-Лемковино!
Бодай думками ти до них полинь.

Як нині Крим зорить осиротіло,
Благає: «Україно, захисти!»,
Колись так Лемковини дуже тіло
Пошматували нелюди-кати.

Порвали тіло, роз
`ятрили душу
І вишмарили на усі вітри…
Мовчати годі, тут сказати мушу:
Якщо ти лемко – пам'ять не зітри!

Не стань манкуртом чи космополітом,
Якому кожен кущик – рідний дім.
Ти можеш мандрувати цілим світом,
Та пропадеш без кореня у нім.
(Леся Сидорович)


Ведучий. Антонича любила молодь. Він їздив виступати зі своїми творами, входив у студентське товариство при НТШ, де вечорами читали вірші. Малював, грав на скрипці, писав музику, розумівся на балеті. Віктор Морозов, український співак, композитор, сказав: «Антонич називав свою поезію піснями. Його вірші — це вже написана музика. Її тільки вловити треба і вміти подарувати людям».

Ведуча.  Мабуть, саме тому на слова Антонича створено стільки пісень. Їх виконують сестри Тельнюк, М.Бурмака, В.Морозов та багато інших сучасних виконавців.  А зараз послухайте дивовижну коляду у виконанні дуету «Писанка» (можна переглянути відео за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=7fao9Kz2w7I ).


Декламатор.
Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя Боже повезуть.

Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі наче у сарни.

Ходить сонце у крисані,
спить слов'янськеє Дитя,
їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.

(Б.-І.Антонич. «Коляда»)

Ведучий. Помер Богдан-Ігор Антонич 6 липня 1937  на 28-му році життя. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Ведуча. Б.-І. Антонич прожив неповних 28 років, але за цей недовгий час залишив яскравий слід в поезії, а в перекладах він був справжнім поліглотом. Антонич був співцем, який «носив монети зір, як хлоп’я ґудзики в кишенях, і купував за них ночами хвилини натхнення… Він у білих рукавичках, з квітами на чорному костюмі відійшов, не закінчивши своїх поем, іншим щасливцям залишивши світ — і кучері, і квіт папороті. Антонич надів перстень смерті й відійшов, щоб довести незнищенність матерії».
Декламатор.

Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць - золотий горіх.
(Б.-І. Антонич. «Різдво»)

Матеріали для оформлення залу

Львівські письменники про Антонича і його дух у Львові:
Микола Ільницький: «
Людина, яка прожила 28 років, досягла колосальних знань. У світовій літературі хіба що Рембо, Лермонтов, Лорка зуміли виявити свій талант у такому концентрованому вигляді. Антонич — це унікальна з’ява не тільки для України, а й для світу».

Микола Шпаковський: «Це джазмен слова. До нього хочеться доторкнутися, потрапити бодай на мить у його життя».

Мар’яна Кияновська: «Антонич один із найсучасніших поетів, яких я знаю. Письменники повинні написати хороший, красивий роман про Антонича, як Дюма про французьких королів. Його життя і творчість повністю цьому піддаються. Це мусить зробити хтось із нас, а може, і я».

 

Поетичні твори

  • «Привітання життя: книжка поезій». Львів, 1931;
  • «Велика гармонія» (збірка друкувалась 1932-33 рр. у періодиці; повністю надрукована 1967 р.);
  • «Три перстені: поеми й лірика». Львів, 1934;
  • «Книга Лева». Львів, 1936;
  • «Зелена Євангелія». Посмертне видання. Львів, 1938;
  • «Ротації». Посмертне видання. Львів, 1938;
  • Низка поезій поза збірками;
  • Лібрето до опери «Довбуш» (у двох редакціях);
  • Поетичні переклади (Ашіль Мільєн, Владислав Белза, Ярослав Врхліцький, Густав Фальке, Райнер Марія Рільке).


Батьків наших, Господи, охорони,
Бо стільки зазнали вже лиха!
Вони бідували у роки війни,
Тож дай їм сьогодні потіху.

 

Із коренем видерли з рідних земель,
Завезли аж ген поза Віслу.
Хто та
м порядкує? Глядить хто осель?
Під серцем і досі ще тисне.

 

Змирились. Селились, кому де вдалось:
У хаті, в коморі, в сусіда.

І тугою серце не раз зайнялось:
«Гой, лемки, за што така біда?»

 

Земелько! Одна незрадлива єси.
Ти любиш господаря завше.
Є люди, людиcка, а є хижі пси.
Є правда, а є – згусток фальші.

 

…Болить, коли згадую всі ті часи.
Душа завмирає так щемко.
Антоничу! Бога за всіх нас проси.
Пишаюся тим, що я лемко!

Леся Сидорович


«Маркіян Шашкевич у дитинстві»


Лялькова вистава. Автор Сидорович Л.В.

Download
Сидорович Л.В. М.Шашкевич Вих. захід - к
Microsoft Word Document 20.2 KB

(у сценарії використано поезію М.Шашкевича)

Мета: Збагатити й поглибити знання учнів про оригінальні та перекладацькі твори Маркіяна Шашкевича;
- розвивати творчі здібності учнів;
- виховувати почуття гордості за славних земляків, любові та поваги до патріотів своєї місцевості


Ведуча 1
Маркіяне, наш земляче,
У ці роковини
Ти прийми від нас вітання
З вільної Вкраїни.

Ведуча 2
За цю землю, Маркіяне,
І за рідну мову
Ти життя віддав, зложивши
Нею всі промови.

Ведуча 1
Шуми, вітре, шуми, буйний,
 На ліси, на гори,
 Мою журну неси думку
 На підлиські двори.

 Ведуча 2
Там спочинеш, моя думко,
 В зеленій соснині;
 Журбу збудеш, потішишся
 У лихій годині.

 Ведуча 1
Там ти скаже дуб старенький
 І єден, і другий,
 Як там жив-єм ще маленький
 Без журби, без туги.

 Ведуча 2
Там ти скаже та соснина
 Й всяка деревина,
 Як там грало серце моє,
 Світала година.

 Ведуча 1
У садочку соловійчик
 Щебетав пісеньки,
 Розвивав ми пісеньками
 Літа молоденькі.

 Ведуча 2
Там колодязь студененький,
 А дуб воду тягне;
 Не так щастя, як той води
 Моя душа багне.

Ведуча 1
 Підлисецька горо біла!
 Як тебе не бачу,
 Так ми тяжко, так ми сумно,
 Що трохи не плачу.

Ведуча 2
 Веселая сторононько!
 До серця сь припала;
 Душа тебе, як милого
 Мила, забажала.

 Ведуча 1
Там-то любо, там солодко,
 Весело і мило!
 З миленькою у любощах
 Вік би ся прожило!

Іванка
Вже сонце красно-
 Хвала-бо - встало,
 Бачте, як ясно
 Світом засіяло!
 Нічні, сонливі
 Мраки розбило
 Боже, ах, боже,
 То твоє діло!

Михайло
Весело, мило
 На світ глядіти,
 Добро приспіло;
 Радуйтесь, діти!
 Гомін лісами,
 Пісень дубровами
 Щастє розносить,
 Сильно голосить,
 Весело, мило:
 "Боже, ах, боже,
 То твоє діло!"

Марія
Зелень розвилась
 Геть царинами,
 Радість розплилась
 Всіма світами:
 Весна миленька,
 Надія – літо,
 Осінь повненька,
 Бо в стогах жито;
 Взимі весело,
 Хоть всюда біло.
 Боже, ах, Боже,
 То твоє діло!

Оленка

 Дуброви, гори
 З полонинами,
 Долини, звори,
 Ріки з струями,
 Небо високе
 І звізд без числа,
 Море глибоке -
 Чудів всюди тьма!
 Всьо так порядно,
 Всюда так ладно.
 Всюда щось жиє,
 Родить, ділає,
 Двигшись, літає,
 Ходить і плине,
Радо співає,
 Весело мило:
 «Боже, ах, Боже,
 То твоє діло!..»

Ведуча 1
В краю такому
Добре так жити.
І безтурботно
Тішаться діти.

Ведуча  2
Глянеш навколо -
Радісно стане.
 Інакше мислиш
Ти, Маркіяне.

Маркіян
Не хочу багатства,
Ані грошей мати,
Ні паном бояром,
Ні царем ся звати;
Лиш добрий най буду
І богу миленький,
Най люблять мя люди,
Тогда я щастненький.

Іванка
Маркіяне, не сумуй!
Йди до гурту з нами.
Щось послухай, пожартуй -
Сум нехай розтане!

Ведуча 1
Марусенька мила
 Цвіточки садила,
Водов підливала,
 Стихонька співала:

Іванка
 «Ростіть ми, цвіточки,
 Райськії діточки;
Ростіть ми весною;
 Розвиньтесь красою;
 Літом ми зацвійте,
 Головку пристрійте
 Мені, молоденькій,
 Строїтись радненькій!»

Ведуча 2
Отець ся один
 Учителя питав:

 Батько
 «Яким би світом
 Синок щастя мав?»
 
Ведуча 2
Сей му одповів:
 
Учитель
«Навчи бога знати,
 Навчи хорошее
 Читати, писати;
 Вмісто імінє
 Дай му розум ясний,
 Тогда твой синок
 Повік буде щасний».

Ведуча 1
І у церкві, і у школі
 Не дають дороги мові.
Руську мову зневажають,
 До порога не пускають.

Ведуча  2
Тільки  польське абецадло
Українцю не принадне.
І лише в селянській хаті
Рідній мові пролунати.

Маркіян
 Руська мати нас родила,
 Руська мати нас повила,
 Руська мати нас любила:
 Чому ж мова єй немила?
 Чом ся нев встидати маєм?
 Чом чужую полюбляєм?..

Ведуча 1
Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
 Дозволь - в той сумний тин
 Най свободоньки сонечко заблисне:
 Ти не неволі син!

 
Цвітка дрібная
Молила неньку,
Весну раненьку:

Квітка
«Нене рідная!
Вволи ми волю,
Дай мені долю;
Щоб я зацвіла,
Весь луг скрасила,
Щоби я була,
Як сонце, ясна,
Як зоря, красна,
Щоби-м згорнула
Весь світ до себе!»

Марія
«Доню, голубко!
Жаль мені тебе,
Гарная любко,
Бо вихор свисне,
Мороз потисне,
Буря загуде, —
Краса змарніє,
Личко зчорніє,
Головоньку склониш,
Листоньки зрониш,
Жаль серцю буде».

Ведуча 1
А послухайте-но, друзі,
Що я вам розкажу.
У тісному нашім крузі
Трохи вас розважу.

Дівчина край моря сиділа,
Сама до себе так говорила:

Аня
 «Ой милий ти мій боже!
Чи є що ширше над море?
Чи є що довше над поле?
Чи є що швидше над коня?
Чи є що над мед солодше?
Чи є що над брата дорожче?»

Ведуча 1
Риба д ній з води говорила:

Риба
«Дівчино, мало ти знаєш!
Ширшеє небо над море,
Довшеє море над поле,
Швидші суть над коня очі,
Від меду солодший цукор,
Над брата дорожчий милий!»

Ведуча 2
І я хочу розказати,
Товариство розважати.
Про дівчину і про рожу,
Гарну квітку – пишну, гожу

Іванка
Ах, моя водо студеная!
І моя роже рум’яная!
Чого-сь ти так рано процвіла?
Не маю кому б тя вчахнути.
Вчахнула би-м тя неньці,
Та неньки не маю;
Вчахнула би-м тя сестриці,
Сестра ся віддала;
Вчахнула би-м тя братові,
Братчик у військо пішов;
Вчахнула би-м тя милому,
Та миленький далеко,
За трьома горами зеленими,
За трьома водами студеними

Маркіян
Ой ти горо, горо Біла,
 Ти моєму серцю мила.
Світ мені ти відкриваєш,
Серце моє звеселяєш.
Куди гляну – галичани,
Радо моїй думці стане.
З вітром буйним поговорю,
А довкола – все, як море.
Земле люба, земле мила,
Чом по польськи говорила?

Діти граються, співають,
Мову рідну пам’ятають.

 


Учитель – то достойний знань вінець

Download
Сидорович Л.В. День учителя.Вих.захід.do
Microsoft Word Document 73.5 KB

Сценарій до Дня учителя* 

Ведучий.  Доброго дня, шановні гості, дорогі наші вчителі! У прекрасну пору року приходить до нас освітянське свято. Це час, коли шелестить золотим листям осінь і приносить нам свої щедрі дари.

Ведуча Сонце стає лагідним і бажаним, небо – синім і глибоким. Усі фарби стають насиченими і теплими. Усе це лише підкреслює, як ми любимо Вас, дорогі вчителі. Для вас – ці теплі осінні акорди.

Читець. Як гарно ніжитись у сонячнім промінні,

Коли довкола – золото осіннє,

А небо над тобою – синє-синє,

І пахощі, духмяні, та – осінні.

 

Коли довкола – золото осіннє,

То ти стаєш багатим, як ніколи.

Усе, усе, що тільки є довкола –

Усе твоє, і дороге, й безцінне.

 

А небо над тобою – синє-синє,

І сонце сяє, хоч і не гаряче.

І серце стрімко в піднебесся лине.

А, ти уже літало? Ну, тим паче!

 

І пахощі, духмяні, та – осінні.

Довкола все у пишному вмиранні.

Завмер листок у плавному летінні.

Природа жде. І так засне --  в чеканні.


 Читець. Загуби мене, осене, загуби мене, жовта панянко.

Стиглим листям духмяним обгорни і ласкаво укрий.

І дощами своїми проплач наді мною до ранку,

І промінням збіднілим хоч трохи, хоч трохи зігрій.

 

Я вмощуся зручніш, як в дитинстві, згорнуся калачиком,

Рахуватиму зорі, зітхатиму в тишу руду.

А коли відпочину,  покотиться сонечко м’ячиком.

І  між листям опалим себе я шукати піду.

 

Читець. Розлилось листя золоте попід дерева.

А вітер ще мете, мете, хлюпоче й стелить.

А сонце топить меду час у сотах листя.

Прислухайтесь! Це все – для вас. Ця Осінь – пісня.

Пісня «Осінній день, осінній день, осінній!»

(Слова Ліни Костенко. Музика Ольги Богомолець)

 

 Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій...   

 

Ведуча. У народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, художник  – у своїх картинах,  а вчитель – у думках і справах учнів. Кожна людина все життя із почуттям вдячності згадує рідну школу та вчителів. Адже в кожному прожитому шкільному дні було щось неповторне, незабутнє, що залишає свій відбиток у нашій душі.

Ведучий. Мудрі, далекоглядні, самовіддані, терплячі, лагідні і суворі – все це Ви, дорогі наші вчителі!

Ведуча. Вам, шановні вчителі!

Ведучий  Вам, дорогі порадники і наставники!

Разом.  Ми присвячуємо це свято!

 

Читець. Не поверхові красені модерні,

Не фантастичні космокораблі.

Майбутні школи – золотаві зерна,

Розсипані по матінці-землі.

 

Вони з джерел черпатимуть натхнення,

Від співу птахів – музика душі.

Вкраїнські педагоги лан щоденно

Оратимуть, а не мужі чужі.

 

Це добре: йдуть в освіту інновації.

Це непогано: всюди вже прогрес.

А ми організуємо овації

Народним звичаям  й прозорості небес.

 

А ми уроки проведемо в полі,

Опишемо красу свого села,

Сформуєм думку, зачерпнемо волі

І навчимось порядності й добра.


Пісня «Вчителько моя»

Ведучий. Шановні вчителі! Вас вітають ті, у чиїх серцях ви запалюєте бажання пізнавати світ, кому віддаєте свої знання, любов свого серця, чистоту своєї душі.

Ведуча.  Нам дуже приємно сказати щире слово подяки всім учителям, які сіють в дитячі душі зерна не тільки знань, а й найкращих людських якостей.

 

Читець. Земля без праці щедро не зародить,

Порожні зерна в колос не підуть.

І сонце гордо тільки там лиш сходить,

Де мудрі вчителі дітей ведуть.

 

Учителю! Важка твоя робота.

Орати й сіяти, полоти бур’яни.

Та урожай побачити охота –

Яка ж людина піде у світи?

 

Дитина йде до школи – чисте поле:

Посій що хочеш – виросте усе.

Укинеш зерна злоби – зійдуть болем

І вітер їх далеко рознесе…

 

Добра зернятка дуже вже дрібненькі,

І сходять довго – треба їх глядіть.

Але якщо зійдуть в малих серденьках,

Не страшно тих дітей у світ пустить.

 

То хто ж вони,  відважні педагоги,

Що вибрали професію святу?

Вони ступили на важку дорогу,

Вони щодня в майстерності ростуть.

 

Макети дивні роблять і співають,

І шиють одяг, і печуть торти,

Картини пречудові вишивають

І вміють влучну відповідь знайти,

 

І жарти сиплять, і частують медом,

Моделі запускають літаків –

Учителю усе уміти треба,

Бо він – творець дитячої душі.

 

Художник голки, пензля а чи слова,

Професор такту, майстер до сердець.

Освітлює знанням усе довкола.

Учитель – то достойний знань вінець.


 Ведучий. Як завжди залишатися справжньою людиною, як знайти вихід з найскладнішої ситуації, як стати самим собою.

Ведуча. Як не залишити після себе чорний слід на землі, як навчитися прощати і бути прощеними – цього і багато іншого навчаєте нас Ви, любі вчителі.

Читець. Людинонько, чому грішиш так часто?

Чому на манівці твоя дорога?

Молитись спонукає нас нещастя,

А в радості не згадуєм про Бога.

Гріх завжди починається із думки,

Слизька дорога – із кривої стежки.

І лиш пройшовши крізь сумління муки,

Змиваєш бруду і огиди рештки.

Гріхи не залишаються німими.

Образиш раз – пораниш на століття.

Породиш зло – і стануть люди злими.

Посієш світло – і воно розквітне.


 Ведучий. Бути вчителем не лише почесно, але й надзвичайно відповідально. Адже в їхніх руках – дитячі душі. І не лише від батьків, але й від учителя залежить, якою людиною виросте сьогоднішній учень.

Ведуча. Ми чудово розуміємо, що працювати в школі дуже складно. Чого гріха таїти, не раз ми випробовували  вчителів на міцність. Але  Ви завжди знаходили вихід зі складної ситуації, і за це ми сьогодні вдячні Вам.

 

Читець. Не кожен вчитель може бути Вчителем

Таким, щоби надовго, назавжди.

Таким, щоб називали не мучителем,

Не покровителем жорстокої доби.

 

Щоб згадували не лише із примусу,

Щоб пам’ять образ берегла, як скарб.

Щоби листи (хай навіть не написані!)

Хотілось надіслати хоч в думках.

 

Не кожен вчитель може бути Вчителем.

Дорога в серце – шлях не із легких.

Дитячі душі, вчасно не прочитані,

Як викинуті на смітник книжки.

 

Не кожен вчитель може бути Вчителем,

Бо різні нам Господь таланти дав.

Щоб  Учень хоч би раз в житті молитвою

Про справжнього Учителя згадав.

 

Ведучий. То скажіть, яким має бути справжній учитель?


Читець .Учитель може бути різним:

Серйозним, іноді – не дуже.

Суворим. Строгим. Навіть  грізним.

…Лише не був би він байдужим.

 

Повинен вміти жартувати.

Буває, щось і призабути.

Звичайно, що багато знати.

…Жорстоким він не може бути.

 

І толерантним дипломатом,

Культурним, ввічливим і чемним.

Учитель може бути святом,
Щоб не було життя буденним.

 

Учитель може бути другом,

Для когось – мамою чи татом.

Та щоб не говорив він сухо

І не почув услід: «Диктатор»…

 

Учитель може бути різним.

Іти у ногу з сьогоденням.

Та лиш зі справжньої  любові

Розквітне творчості натхнення.

  

Ведучий. Ви відкриваєте перед нами світ. Ви показуєте нам, який же він прекрасний!

 Ведуча.  Ви змушуєте нас дивитися на все із захопленням, Ви вчите нас цінувати найдорожче – людське життя.

 

Читець. Краса вливається по краплі

З народження і назавжди.

Мій Тростянець знайдіть на карті

І завітайте ви сюди.

 

Вкраїни діти знань багато

Черпають із наук глибин.

Мій Тростянець – малі Карпати,

Заховані поміж долин.

 

Устануть діти, йдуть до школи.

Їх шлях початок тут бере.

Та не забудуть вже ніколи

Ні цих лісів, ні цих джерел.

 

Вкраїнонько! Яка багата

Земля оця, де ходжу я.

І кожен день – маленьке свято.

І школа – це моя сім’я.

 

Ведучий. Усі  наші учні щороку успішно здають  випускні іспити і навчаються  у різних закладах освіти, здобуваючи обрану професію.

 

Ведуча. А фундаментом для майбутніх здобутків стали знання, отримані в стінах цієї школи.


Читець. Фартушки і банти, плаття коротенькі,

Зачіски кумедні, туфельки нові.

Хлопці у краватках. Всі йдуть на екзамен.

Йдуть складати іспит наші школярі.

 

У душі тривога, хвилювання в серці.

«Чи напишуть добре?» -- видно у очах.

Взяли ручки в руки, аж тремтіли пальці,

Та взялись до праці – зник одразу страх.

 

Гарні та розумні, все вони напишуть –

Не лише переказ, а й своє життя.

І про себе згадку в школі цій залишать,

Хоч назад не буде більше вороття.

 

Думають, міркують Олі та Зоряни:

Чи тире, чи кому ставити отут?

Що ми їх навчили? Що їм передали?

Що вони з собою далі понесуть?

 

Вже останній дзвоник пролунав -- і стихнув…

Вже перерви гамір згадують вони…

За порогом – школа. Далі – шлях в майбутнє.

Це твої, Вкраїно, доньки і сини.

                                                       

Ведучий. Любі наші вчителі! Ми хочемо побажати вам розумних учнів і толерантних батьків, багато цікавих ідей і педагогічних знахідок.

 Ведуча.  І за жодних обставин не втрачати віру в Бога, любов до дітей і надію на краще.

 

Читець. Коли, прорвавши відстані завісу,

На небі перша зірка променіє,

Від неї чую через морок часу: Надія.

Коли, стомившись сяяти на небі,

До ранку місяць тихо потемніє,

Ім’я він прошепоче на прощання: Надія.

Коли багаття, стоптане вітрами,

Безболісно і трепетно дотліє,

Від нього нам залишиться на спомин Надія.

Коли над нами доля насміється,

Коли погасне вже остання мрія, –

Залишиться малесенька жаринка: Надія.


 Ведучий. Повірте, що в наших маленьких серцях є багато тепла. І ми обов’язково віддамо його Вам, наші любі вчителі. І сьогодні, і завтра, і через багато років.

 Ведуча.  А зараз на знак нашої глибокої пошани до кожного з Вас прийміть ці квіти.

Читець.

Вклоняюся Вам низько, шанобливо

За працелюбність, за душі талант.

За Вашу м’якість і за Вашу силу,

За той вогонь, що в душах запалили.

За Вашу мудрість – древній фоліант.

 

Учні дарують квіти улюбленим вчителям.

 

Учителю української мови

Ви хвилюєтесь дарма:

Неписьменних в нас нема!

Ну а почерк кожен учень

Дев`ять довгих років мучив.

Наші зошити – як казка:

Тут потішно, там вже страшно.

Але все ж ми вдячні вам:

Знаєм безліч орфограм.

Тож прийміть від нас ці квіти.

Зичим щастя й многа літа!

 

Учителю математики

Нагострили ми лопати:

Будем корені шукати.

Хоч скопали весь город,

Лиш потішили народ.

Не ростуть в нас біля хати

Дивні корені квадратні.

Нас навчили рахувати,

Раду у житті давати.

Що ж, за формули і цифри,

За плюси і логарифми

Вам уклін шлем до землі.

 

Учителю історії

Усі великі історичні дати

Ви нас учили добре пям`ятати.

Прищеплювали заповіді Божі,

Поставили добро нам на сторожі.

За це ми вам спасибі кажем дружно.

Хай з щастям не буває вам сутужно!

 

Учителю світової літератури

Хоч не їздили далеко,

Світ вивчали дуже легко.

З книжкою без перепон

Мандрували за кордон.

За поезію ліричну,

І за прозу романтичну

Вам спасибі каже наш

Дружний і веселий клас.


Учителю інформатики

Вчили нас у Інтернеті

Не потрапити в тенета.

Всі програми, файли, папки –

Все у нас тепер в порядку.

За науку і знання

 Вам подяка неземна.

Ще не раз ми вас згадаєм,

Тож листа вам надсилаєм!


Учителю географії

Ріки, гори і долини

Всі відомі вже нам нині.

Знаєм глобус України,

Бо жартуєм щогодини.

І екскурсії, й уроки

Завдавали вам мороки.

Тож тепер від нас прийміть

Нашу вдячність і ці квіти!

 

Учителю трудового навчання

Тільки праця благородна

Дасть повагу всенародну.

З нас зробили ви майстрів,

Хоч не кожен це хотів.

Вміти дошку підтесати,

вміти гарно вишивати,

Чи салатика зробити,

Чи десь ґудзика пришити –

Все ми знаєм, все  ми вмієм,

І від цього лиш радієм.

Ну а вам «Спасибі» зичим

І ці квіти симпатичні!

 

Учителю французької мови

Можемо французькою друзів привітати,

Можемо і вірші гарно прочитати.

Будемо і далі мову цю вивчати,

Хочемо у Франції всі ми побувати.

Нас навчали, нас терпіли,

Витрачали нерви й сили.

Тож натхнення повсякчас

Зичить вам наш дружний клас!

 

Учителю фізичної культури

Руки вгору! Руки в боки!

Йдуть улюблені уроки.

Поганяти, пострибати,

Вміти добре в шахи грати.

Хто не любить фізкультуру?

Кожен дбає про фігуру.

Силу м`язів, спритність рук –

Все це нам дає фізрук.

Тож  сьогодні від усіх

Ви прийміть фізкульт-привіт!


 Читець.

За роком рік втікає у минуле,

Стаєм мудріші, старшаєм щораз.

До вічності серця свої притулим,

Залишивши позаду біль образ.

 

Сьогодні свято, радості хвилини.

І настрій небуденний – гарний день.

Коли збирається отак шкільна родина,

Душа від щастя заспіва усіх пісень.

 

Але сьогодні особливе свято –

Така гостина не завжди у нас.

Прийшло людей не так уже й багато,

Але вони на мить немов спинили час.

 

Згадалося усе давно забуте:

Рука об руку – не один бо рік!

І так ще хочеться на цій Землі побути,

Продовжити людський недовгий вік.

 

І розумієш: цінності нетлінні –

Сім’я і школа, друзі, в серці – Бог.

Для цього, певно, варто жити нині,

Забувши клопоти і гіркоту тривог.

 

Читець.

Так, повертається все на круги своя.

За літом – осінь, за зимою – провесінь.

Та кожен день нам посмішка сія

І чути зранку ноти твого голосу.

 

Нас Бог веде дорогами своїми,

А ми – лиш нерозумні його діти.

Найголовніше – мати в серці віру

І вміти віддавати та любити.

 

Хай буде так, що кожен  відсьогодні

Ступає на нову якусь стежину.

Усе на краще. Це слова народні.

Хай оптимізм відроджує людину.

 

Пісня  (на мотив пісні «Києве мій» ( Слова Сидорович Л.В.)

 

Лине пісня делеко,

Славить вчителя труд.

Бо знання учні легко

У майбутнє візьмуть.

Приспів.

Скільки в школі  прожито

І вивчено в ній!

Як тебе не любити,

Вчителю мій!

 

Хочем щиро сказати:

Школа – наша сім`я.

Ну а вчителька-мати,

Як зоря, нам сія.

 

Приспів.

Скільки в школі  прожито

І вивчено в ній!

Як тебе не любити,

Вчителю мій!

 

Не бува забагато

Добрих слів вчителям.

Вчили нас пізнавати

Те, що зветься життям.

Приспів.

Скільки в школі  прожито

І сповнено мрій…

Як тебе не любити,

Вчителю мій!

 

*У сценарії використано поезію Сидорович Л.В.