Вчора.Вечір. Смс від кіборга. 79 бригада. В цивільному житті був "Гриня"."Сьогодні розбився скрябін, я випадково дізнався про то під час телефонної розмови. Мабуть про це буде спецвипуск в новинах, можливо ведучі закличуть до хвилини мовчання, мабуть знімуть сюжет про нього... Сьогодні у нас теж були "автокатастрофи". підірвані на мінах позашлязовики, тяжкі трьохсоті. Одному хлопчині повністю відірвало ногу. А ще сьогодні в бою загинув один з наших. Осколок в голову, майже миттєва смерть.. Жодних сюжетів, лише суха статистика. Бляха, ми тут просто цифри." (текст оригінальний)

І пише кіборг Гриня есемес,
Допоки вибухи ще не лунають:
«Розбився Скрябін. Мабуть, буде сплеск
Новин, сюжетів – ще не всі це знають.
Вшанують. Поговорять. Помовчать.
Це правильно – мужик був той, що треба.
А в нас тут міни виють і скавчать,
А в нас – не розбереш: земля чи небо…
Нема неначе автокатастроф,
Не їздять тут давно молоковози.
Тут пекло. Роздоріжжя всіх Голгоф.
І сухо там, де завжди були сльози.
Підірваний на міні грузовик.
Тяжкі трьохсоті. А один хлопчина
Вже без ноги. Хто наш почує крик?!
Коли про нас згадає Батьківщина?!
А другий… Від осколка. Смерть умить.
Та що ж таке?! Життя міняє шифри…
Хто НАС згадає? Від думок штормить,
Бо ми тут, вибачайте, просто цифри.
Леся Сидорович               03.02.2015

Людей мільйони і мільйони слів,
А ти їх мусиш вимовити вперше

                            Ліна Костенко

«Людей мільйони і мільйони слів»…
Хтось правду говорив, а хтось – як завше.
Аби цей світ в мені не онімів,
СВОЇ слова я вимовлю уперше.

І хто осудить – чи ж мої вони?
Тут – схожа рима, не новий епітет.
МОЇ слова – зі серця глибини,
І я не можу їх не народити.

                      Ліна. «Триста поезій»

Бузкова палітурка. Тиша. Ніч.
Там всі слова шліфовані, мов перли.
І я не знаю, в чім тут справді річ:
Синонім «Ліна» до гори Говерли.

Їх триста, як спартанців, що колись
Не побоялись тисяч персів Ксеркса.
Читай і думай. Думай і молись.
Поезія, а не відбиток ксерокса.

Нехай у світі є десь Еверест,
Нехай про когось слава всюди лине.
Говерла й Ліна. Вгору Божий перст.
Для мене це вершини України.

23.10.2014

Всі відтінки рудого поміж хакі.
О, Осінь, Осінь  – знову в неї свято!
І яблука такі рум`янощокі
Зорять з дерев – їх там вже небагато.

Іде полями чисто і врочисто,
І грає кров ще предків, ще поганська.
Манить здаля  калинове намисто.
Красуня – українська. Хна – іранська.

09.10.14

Батькам
Вар`янка Василю Петровичу та Кекляк Ользі Савівні, у  яких 20 серпня в обох день народження

Постаріли мої голуб`ята,
Притрусило їх сріблом, роками.
І на діда став схожий мій тато,
І коса не до пояса  в мами.

Від цілого – то дві половини,
Що окремі були, та зрослися.
Смерть доньки пережили і сина,
Сльози втрат у душі запеклися.

Дві гіллячки великого роду,
Що корінням аж ген з Лемковини.
Хто посіяв – у того зародить,
Хто повірив – той Божа дитина.

Світлий погляд і втомлені руки,
І любов струменіє зі серця.
Дочекатись би вам праонуків!
Тоді щедрість душі не минеться.

Так люблю вас, що важко сказати.
Розмокає папір від сльозини.
І святим стає слово це – мати,
І батьківська любов до дитини.

Розміняли здоров`я на болі,
Стало менше у тілі вже сили.
І побільшало страхів у Олі,
І книжок менше носить Василь.

Ви – цілющий бальзам, моє зілля,
Що лікує і поглядом, й словом.
Золоте відгуляєм весілля
І почнемо життя наше знову.

Леся Сидорович (Вар`янка)

21.07.2014